День вишиванки.

12 фактів про українську вишиванку

Цікаві факти про вишиванку: чому український національний одяг полюбився цілому світу

Щороку в Україні у третій четвер травня відзначають День вишиванки. Цей день не передбачає особливої помпезності, хоча має надзвичайно глибокий контекст. 

60 країн світу – під знаком вишиванки

Всесвітній день вишиванки, як наголошують його організатори, цьогоріч відзначається у 60 країнах світу. Там уже підхопили флеш-моб "Вишиванка єднає українців", акцію "Народжені у вишиванці" та інші, влаштовують покази мод на зразках українського автентичного народного одягу, організовують концерти, ходи, виставки, ярмарки.

У Києві, серед інших святкових заходів, триває показ фільму "Спадок нації" – першого документального повнометражного фільму про вишиті сорочки.

Красива вишита українська сорочка з льону з давніх-давен вважається символом здоров'я та краси, щасливої долі й родової пам'яті, любові та святковості; оберіг і захист відзлого ока і слова. 

Нині вишиванка переживає піднесення і  відродження, адже українці згуртувалися так, як ніколи, з любов'ю підтримуючи власні традиції. Елементи української вишивки все частіше використовуються в дизайні одягу, і не лише українці – навіть голлівудські красуні залюбки одягають ніжну вишиту вдяганку.  Тепер носити вишиванку стало не тільки патріотично, а й модно та ексклюзивно.

Чим же насамперед є вишиванка для українця – оберегом, святинею, місточком між поколіннями чи красивим елементом одягу? Звернемося до історії вишиванки – основних її етапів, кожен з яких – цікавий факт, який, можливо, відомий не всім.

1. Скіфи – прародителі вишивки

Вишивкою, за свідченням Геродота, свій одяг оздоблювали ще скіфи. Знайдені на Черкащині срібні бляшки з фігурками чоловіків, датовані VІ ст., при дослідженні показали ідентичність з вишивкою українського народного костюма XVІІІ-XІX ст.

2. Найсильніший оберіг

Перші вишиванки відігравали не стільки функцію одягу, як, за повір'ями, оберігали їх власників від зла. Саме тому сорочки оздоблювали візерунками на рукавах, комірах, подолі так, щоб малюнок торкався тіла. Для кожного ритуалу була особлива вишиванка. Дітям при народженні дарували вишиту сорочу, аби та оберігала їх від злих духів.

3. Перша школа вишивки

Першу школу вишивки в Київській Русі було створено ще в ХІ столітті. Її заснувала Анна, сестра Володимира Мономаха. У ній опановували мистецтво гаптування золотом і сріблом.

4. Символ кохання

Сорочка (особливо чоловіча) - символ кохання й вірності. У давньому замовлянні говорилося: "Якою білою є сорочка на тілі, таким щоб і чоловік до жінки був". Кожна дівчина повинна була вишити сорочку своєму майбутньому чоловікові. І не просто так, а для того, щоб знати — вірний він їй чи ні.

Вишиваючи сорочку, дівчата нашіптували старовинне заклинання. Вважалося, якщо сорочка втратить свою білизну після чергового прання, отже, як кажуть в народі: "скочив чоловік у гречку". А ще розповідають, що чумаки довіряли прання своєї сорочки тільки одній дівчині. Інші жінки до такого сакрального ритуалу не допускалися. Так чумак підтверджував вірність своїй коханій.

5. Перший модник у вишиванці

Ним був Іван Франко, який поєднав вишиванку з буденним одягом, а саме з піджаком. У такому вигляді письменник зображений на 20-гривневій купюрі. 

 

6. Безмежний простір для творчості

В Україні є близько сотні "вишивальних технік"! Серед найвідоміших технічних прийомів вишивання - гладь, хрестик, низь, мереження, бігунець, плетіння.

7. Вишиванка кожного регіону - унікальна

Кожен регіон України має свої особливості вишиванок. Про їх розмаїттся може свідчити лише перелік типових узорів волинського краю: цвіткі, хміль, лапатий хміль, хмелик, лапатий хмелик, виноград, ягідний хміль, хміль ягідки, хрести гречкою, хрести, безконечник, хрести повії, купчаті, кукурузка, огірочки на дві половинки, звізди, кошички, сокирки, копита, копитка, розбиті хрести, хрести, сливочки, дубове листя, полоничник на дві половинки, полоничник хрещатий, полоничник тощо! І так – у кожній області.

Тому можна сказати, що кожен регіон України може похвалитися своїм унікальними вишиванками. Вони відрізняються фасонами, кольором, способом вишивання, орнаментом і візерунками.

8. Орнаменти - "списані" з природи

Орнамент вишивок ділиться на три основні групи: абстрактний, рослинний і тваринний. Цікаво, що рослинний орнамент тепер можна зустріти не тільки в вишиванках, а і в колекціях іменитих дизайнерів, натхнених культурою і традиційним костюмом українського народу. 

9. Найоригінальніша вишиванка

Одна з найоригінальніших вишиванок - борщівська. Така сорочка розшита чорними нитками. Є легенда, що коли турки і татари знищили практично всіх чоловіків у Борщеві, жінки цього і сусідських поселень протягом декількох поколінь одягали саме такі чорно-білі сорочки в знак скорботи та печалі.

Борщівська вишиванка. Фото із сайта folkmoda.net

На противагу цьому стилю, є і вишивка «білим по білому». Це художній прийом, в якому рельєфний візерунок вишивки створює гру світла. На виході майстри отримують дуже тонку унікальну роботу.

10. Першим ведучим, який з’явився  у прямому ефірі у вишиванці, став Андрій Шевченко. У вишиванці він відкрив телемарафон "Ніч виборів" на "5 каналі" ще у 2004 році. Згодом таку тенденцію підтримали й інші. 

 

11. Що пропонують українські дизайнери

На українських модних подіумах тема вишивки подається в найрізноманітніших варіантах. Багато відомих українських дизайнерів дуже вдало обігрують наш традиційний одяг, презентуючи і на батьківщині, і всьому світові чудові зразки своєї творчості.

«Торкнутися «вишиваної» історії в Садах майбутності» - таким був леймотив ексклюзивного fashion-show від Оксани Караванської. Фото із сайта tvoemisto.tv

12. Українська вишиванка - модна в усьому світі

Наш національний етно-колорит продовжує надихати і закордонних дизайнерів, які створюють все нові й нові варіанти інтерпретацій традиційних українських візерунків.  

Приміром, у круїзній колекції «Resort 2017» від модного дому «Valentino» чітко прослідковуються українські мотиви – традиційні елементи нашого національного одягу були помітні у багатьох варіантах вбрання. Вишивка, мережки і стильні етно-аксесуари виглядали на подіумі дуже оригінально!

Вишиванки від Valentino

Американський модний журнал про моду Vogue назвав українську вишиванку модною. Її успіх видання пояснює появою модельєра Віти Кін, яка почала активно використовувати традиційні українські візерунки в оформленні своїх уборів.

16 травня святкуємо ДЕНЬ ЄВРОПИ В УКРАЇНІ

16 травня святкуємо ДЕНЬ ЄВРОПИ В УКРАЇНІ

З 2003 року третьої суботи травня в Україні відзначається День Європи відповідно 
до Указу Президента № 339/2003 від 19 квітня 2003 року. У 2020 році День Європи 
в Україні припадає на 16 травня.

Для українців це особливий день.

Ще з античних часів Україна є повноправною та невід’ємною частиною європейської
 спільноти – великої родини. Цей день – чудовий привід вкотре засвідчити прагнення
 України жити в мирі та злагоді, будувати своє майбутнє в колі країн об’єднаної Європи.

Більше інформації з історії свята дізнавайтесь на громадському європейському
 майданчику Все про Європу у бібліотеках.

Проте цього року через пандемію та карантинні обмеження бібліотеки не мають
 змоги організовувати публічні зустрічі для відзначення Дня Європи в Україні для 
своєї громади. Закликаємо працівників бібліотек розробити спеціальні тематичні 
дистанційні заходи, наприклад:

• віртуальні подорожі столицями та іншими відомими місцями європейських країн

• конкурси фотоколажів та малюнків «Ми подорожуємо Європою»
•  «Україна – держава європейська»

Пам’ятаймо, що Європа починається не за кордоном, а в серці кожного з нас.

Вітаємо вас з Днем Європи!

8 та 9 травня відзначаються Дні пам'яті та примирення присвячені пам'яті жертв Другої світової війни в Європі, проголошені Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН. Символ відзначення Дня пам’яті та примирення – квітка червоного маку.

Україна долучилась до всього світу у скорботі за жертвами Другої світової війни. З 2015 року, відповідно до Указу Президента України відзначається День пам'яті та примирення. Вшанування загиблих розпочинається 8 травня – разом з Європою та світом, і продовжується традиційно 9 травня. 8 – 9 травня українці доповнюють свій одяг червоним маком — символом пам’яті майже 8 мільйонів загиблих співвітчизників та 65 мільйонів убитих у Другій світовій війні по всьому світові.
З метою належного відзначення мужності та героїзму переможців нацизму у Другій світовій війні, видатного внеску Українського народу у перемогу Антигітлерівської коаліції, вшанування пам'яті жертв Другої світової війни, а також виховання у молоді почуття патріотизму, національної гідності, готовності до захисту своєї держави, шанобливого ставлення до старшого покоління в Люботинський дитячий бібліотеці розроблено та затверджено план заходів з нагоди відзначення Дня пам’яті та примирення, Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні та вигнання нацистів з України: «Не загасити пам’яті вогонь…» патріотична мандрівка., «Подвиг дідів достойний поваги» інформаційний огляд.
Документи, представлені в експозиції, висвітлюють причини виникнення Другої світової війни, відтворюють широку панораму подій від початку війни в 1939 році до капітуляції нацистської Німеччини.
Публіцистичні та аналітичні статті презентують дослідження істориків, спогади безпосередніх учасників війни. Досліджуються втрати Україною історико-культурних цінностей під час Другої світової війни.
На виставці представлені документи з фондів нашої бібліотеки. Для пошуку інших видань даної тематики радимо скористатися інтернет-ресурсами.

Дитячі письменники

Тетяна Іванівна Пакалюк

Пакалюк Тетяна Іванівна - народилася 19 березня 1970 в місті Вінниця.

 Тетяна Пакалюк:  «Слова Сухомлинського  «Серце віддаю дітям»,  я зробила сенсом свого життя»

Маючи, за плечима дванадцять років педагогічного досвіду, одного дня, вона вирішила змінити рід діяльності, і обрала не менш відповідальну, за освітянську, складну і незвичайну професію - дитячого письменника. Зараз Тетяна Пакалюк, автор більше двадцяти книжок для дітей. Багаторазовий лауреат обласного конкурсу «Краща книга року». Член Конгресу літераторів України. Голова журі, кординатор і постійний ідейний натхненник літературного конкурсу юних талантів «Хай весь світ дивують нині, діти неньки України».

У шестимісячному віці, разом з батьками переїздить до міста Носівка. Саме тут пройшло її дитинство і шкільні роки. По закінченні восьмирічки, дівчина вступила до Прилуцького педагогічного училища імені Івана Франка. «Саме цей, навчальний заклад дав мені дуже багато всього, - згадує письменниця. - Зокрема, в плані творчому, духовному. Багато тих навичок, які я там отримала, я тепер, як письменник, використовую. Це звісно і добре знання української мови, і позакласне життя, де я завжди щось організовувала, писала сценарії, брала участь у конкурсах, і багато іншого, що згодом стало мені в пригоді». Після педучилища, у житті Тетяни Пакалюк був Чернігівський педагогічний інститут. А саме факультет хімії і біології, адже ще зі шкільної парти, дівчина була закохана в хімію. Поряд із талантом літературним, Тетяна Іванівна мала талант математичний.

 З великим задоволенням, провчившись п'ять років у вузі, дівчина пішла працювати в одну з чернігівських шкіл, вчителем хімії. Викладання подобалося їй, дітей любила, і контакт завжди знаходила. Але літературна творчість, значила для Тетяни більше, аніж вчителювання. Це і стало поштовхом, до реалізації себе, саме як дитячої письменниці.

Спочатку, Тетяна Іванівна, як і відома у всьому світі авторка Карлсона Астрід Ліндгрен, писала тільки для своїх дітей. Але згодом почала цілеспрямовану літературну діяльність. 2006 року побачили світ перші книги письменниці «Як бобер і їжаки мандрували вздовж ріки»,  «Що посієш - те й пожнеш», які вийшли за підтримки родичів і знайомих.  Книги мали успіх серед малечі. І це дало змогу видавати наступні твори «Хлібний зайчик», «Нові пригоди моряків в безкрайніх просторах морів», «Місто зіпсованих іграшок» та «Підслухана розмова». Тетяна Іванівна видається власним коштом. Тому сама встановлює помірні ціни на свої книги. Тим самим, створює сприятливі умови, щоб кожна сім'я, яка має дитину, могла дозволити собі добру, якісну книгу.

 Нещодавно, Тетяна Пакалюк,  презентувала свої нові книги. «Найкращий в світі друг» та «Історія одного кіднепінгу. Обидві, як і всі книги авторки, мають повчальний зміст, соціальний підтекст, яскраво оформлені і несуть в собі тільки позитив. «Найкращий в світі друг», - це книга, з двояким змістом, адже розповідає про шкільне кохання і про маму, яка допомагає хлопчикові, головному герою, завоювати серце дівчинки. Інша книга «Історія одного кіднепінгу», представляє у собі дитячий детектив, в основу якого покладені стосунки між братами і сестрами. Чому братикам і сестричкам потрібно не сваритися, любити і берегти один одного? На це питання дає відповідь Тетяна Пакалюк. Також, авторка, закликає дітей не довіряти стороннім людям, вчить дітей розрізняти злочинців. Книга, несе реальну користь, адже дає змогу зрозуміти маленькому читачу, що не всі люди хороші,  і не всім можна довіряти.

    На даний час Тетяна Іванівна має багато творчих планів та ідей. Вже почала працювати над новою історією. Адже кожна книга дитячого .

Люблю виклики

Пропозицію написати книгу для підлітків від Видавничого центру «Академія» Олена Рижко у недалекому 2017 році сприйняла як виклик. Відома письменниця, знана літературна дослідниця увірвалась у цей процес і за короткий час стала «своїм автором» для широкої аудиторії. ЇЇ повісті: «Дівчина  з міста» (номінація «Дебют автора»), «Знає тільки Мару», «Король Даркнету», «Мишиловка» - торкаються гострих тем і з різних боків осмислюють підлітковий досвід. Письменниця не боїться описувати перший секс і міські каналізаційні нетрі, торкатися тем замовних убивств та екології, зазирати у щілини даркнету й залишати читачів і читачок у трепетному очікуванні наступних книжок.

Сьогодні у черговому випуску методичної закладки серії «Час на книги...» розповідь про авторку і її повість «Знає тільки Мару», яка отримала відзнаку в номінації «Підліткова книжка року» від «Топу БараБуки 2018». 

Рижко, О. Знає тільки Мару : повість / Олена Рижко. – К. : ВЦ «Академія», 2018. – 128 с.

Книжка для тих, хто любить пригоди і не тільки...

За сюжетом п’ятеро підлітків відгукнулися на оголошення долучитися до екскурсії нічними підземеллями міста, і в кожного з них була своя мотивація. Серж давно мріє стати дигером, але ця субкультура дуже закрита і новачків до неї приймають неохоче, тож навіть такий «туристичний» похід може бодай трохи наблизити його до мрії. Ботан і тишко Ігор хоче довести дівчині (але насамперед — собі), що він спроможний на Вчинок. Леся знуджена і розчарована тим, що омріяне «доросле» життя зовсім їй не вдається, тому ця екскурсія — чи не остання на найближчий час нагода довести знову ж таки собі, що вона здатна бути самостійною і приймати важливі рішення. Яна намагається повернутися до життя після дуже болісної романтичної історії з гірким фіналом, тому нічна мандрівка — її спосіб «перезавантаження». А Мару-Марусі цю екскурсію подарувала подруга (яка сама, до речі, не пішла). І дівчина вирушає туди не тільки тому, щоб не образити подругу, а й для того, аби побороти внутрішніх демонів. Яких саме — вона розкаже сама. А ще є їхній провідник у світ міських підземель, Міка — він дигер з досвідом і, в принципі, знає, що вести зелену школоту в небезпечне місце  — ідея не дуже вдала, але йому потрібні гроші, щоб сплатити борг…

За всіма законами жанру, в певний момент все пішло не так і не туди. Обвал, який перекрив дорогу до виходу, — це був лише початок реально небезпечної пригоди, і якби не нагодився ще один дигер, крутий і загадковий Рум, то все закінчилося б дуже трагічно. Та чи буде в цієї історії продовження, знає тільки Мару...

Тема дигерства стала викликом і для письменниці також. Бо задля правдивості, розуміння небезпеки, атмосфери і духу підземелля, їй довелось побороти свої страхи і самій спробувати себе у ролі дигера (звичайно під пильним оком свого сина, який був офіційно консультантом під час написання цієї книги). Пані Олена переконана:  «Писати можна лише про те, що знаєш». Імпонує у її творах ще й те, що старається «говорити просто про складне».

Вона – сучасна українська письменниця, дослідниця літератури й журналістики, кандидатка філологічних наук, доцентка, докторка наук із соціальних комунікацій. Працювала літературною редакторкою видавництва «Горудень», науковою співробітницею координаційного бюро Енциклопедії Сучасної України Національної академії наук України. 

Авторка збірок «дорослої» поезії та прози: «Суїцизм», «Любов до чорного строю», «В обіймах Місафір», романів «Карнавал триває», «Сни» та ін. Від 2004 року перебуває в Національній спілці письменників України. У 2005 році отримала відзнаку київського міського голови. Друкувалася в літературних журналах «Київ», «Сучасність», «Кур’єр Кривбасу». Експертка літературного конкурсу «Коронація слова». Мешкає в Києві.

P.S. «…книги,  які зараз пишу сама, написані для і про підлітків і їхньою мовою. Тобто в них немає зверхності дорослого... Є моделі поведінки. Є історія, яка показує, куди тебе можуть привести твої бажання і рішення. Історія, яка запрошує замислитися, за що саме, за який свій вибір ти готовий нести відповідальність…»

Олена Рижко