19 січня

 19 січня - ВОДОХРЕЩА

 

Свято Водохреща, що відзначається 19 січня, має й іншу назву — Богоявлення. Може виникнути закономірне запитання: чому Богоявленням названий не день народження Ісуса Христа, а саме цей день. Відповідь проста: справжній день не той, у який Христос народився, а той, у який він хрестився й освятив воду.
Святкувати Богоявлення християни почали ще з апостольських часів. Збереглося свідчення святителя Климента Олександрійського від II століття про нічне пильнування, яке вчиняється перед святом Водохреща Господнього. Починаючи з III століття, Григорій Чудотворець, мученик Іполит і всі великі отці Церкви проводили в день свята особливі розмови з паствою, у яких роз’яснювали його зміст.
Свято Богоявлення Господнього у перших віках християн­ства вважався збірним, бо стосувався кількох подій із життя Ісуса Христа, які свідчили про Його божественність, а саме: його Різдва, поклону мудреців, Хрещення, чуда в Кані Галилейській і чудесного розмноження хліба. Тому й нашу назву “Богоявлення” треба розу­міти у множині, бо вона означає празник святих Богоявлінь.
У давнину на Водохреща відбувалося урочисте хре­щення оглашенних, яке називали також світлом або просвіченням, а оглашенні звалися просвічені. Звідси і празник Богоявлення звався просвіченням, празником світел і святими світлами, бо Ісус прийшов, щоб усіх просвітити. “Народ, який сидів у темноті, — читаємо у святому Євангелії, — побачив велике світло. Тим, що сиділи в країні й тіні смерти, зійшло їм світло” (Мт. 4, 16). Деякі автори дотримуються тієї думки, що цей празник ще й тому звався празником світла, бо в час хрещення оглашенних Божий храм освітлювали великою кількістю свічок, які були символом світла пізнання правдивого Бога.
Святий Григорій Богослов († 389) своїй проповіді на Богояв­лення дає назву “Слово на святі світла явлінь Господніх”. Він її починає так: “Знову мій Ісус і знову таїнство… (себто знову новий празник після Христового Різдва), таїнство переможне й божест­венне, що звіщає нам небесну світлість! Бо святий день світел, що його ми дочекалися і удостоїлися празнувати, має за початок Хрещення мого Христа справжнє світло, що просвічує кожну люди­ну, що приходить на світ” (Йо. 1, 9). А в наступній проповіді про святе водохрещення він пояснює, що розуміє під просвіченням. “Учора ми празнували, — каже він, — пресвітлий день світел…, а сьогодні говоритимемо про хрещення і його благодійну дію на нас… Просві­чення це підмога у нашій немочі, відложення тіла, прямування за Духом, спілкування зі Словом, виправлення створення, потоплення гріха, причастя світла, розвіяння тьми. Просвічення це колісниця, що підносить до Бога, співподорожування з Христом, скріплення віри, удосконалення ума, ключ царства небесного, зміна життя, скинення ярма, розірвання кайдан, зміна єства. Просвічення, — чи маю ще більше перелічувати? — це найкращий і найвеличніший з Божих дарів… Та цей дар, як і його Датель Христос, зветься багатьма різними іменами… Ми його звемо даром, благодаттю, хрещенням, помазанням, просвіченням, нетлінною одежею, купіллю відродження, печаттю і всім, що для нас гідне почести”.
Західна Церква в давнину звала Господнє Богоявлення днем появи або появ і в його святкуванні звеличувала такі події: появу звізди, поклін мудреців, хрещення Ісуса та чудо в Кані Галилей­ській. Святий Августин († 430) у своїй проповіді на Богоявлення каже: “Сьогодні ми празнуємо таїнство Богоявлення у світі. Сьогод­ні Бог і на небі у звізді дав вістуна про своє Різдво, і хрещенням у Йордані освятив води для обнови людського роду, і в Кані Гали­лейській на весіллі змінив воду у вино, і п’ятьма хлібами наситив п’ять тисяч людей”.
На відміну від багатьох інших свят, що поєднали традиції народні й церковні, це суто християнське свято, воно прийшло до нас із запровадженням християнства. Коли Ісусу Христу виповнилося тридцять років, він прийняв хрещення від Івана Хрестителя на річці Йордан. Християнські перекази оповідають, що коли Син Божий виходив із води, небеса розкрилися, і в цю саму мить на плече його опустився голуб. Це був Святий Дух. Звідси й пішла традиція хрещення у воді.
Своїм водохрещенням у Йордані Спаситель започаткував Таїнство водохрещення – одне із семи головних церковних таїнств, через яке людина ніби наново народжується для життя во Христі. На честь євангельської події в цей день, а також напередодні (у водохресний Святвечір) у всіх православних храмах відбувається чин Великого водоосвячення.
До речі, усі більш-менш значні церковні свята супроводжуються освяченням води. Уперше людина занурюється у святу воду під час хрещення, зазвичай невдовзі після народження. Таким чином людина «оновлюється» для майбутнього достойного життя. Свячена вода неодмінно має бути присутня під час освячення храмів, жилих і господарських будівель, а також усіх предметів, що використовуються під час богослужіння. Свячена на Водохреще вода має вживатися натще. Вважається, що саме за цієї умови вона має найбільшу силу. До магічних властивостей свяченої води відносять здатність гамувати пристрасті, відганяти від оселі злих духів, дарувати хворому одужання часто навіть від невиліковних хвороб. Деякі священики переконані, що не існує ліків кращих за святу воду.
Може виникнути питання, навіщо треба щороку знову і знову освячувати воду? Відповідь досить проста. Світ наш сповнений гріхів, а церква, освячуючи воду, повертає водній стихії первинну чистоту. Священики акцентують увагу на тому, що Бог не творить чудес там, де людина їх очікує просто з цікавості, без щирого наміру скористатися ними задля власного спасіння. Щоб свячена вода приносила користь, необхідно дбати про чистоту власних думок і вчинків.
Але повернемося до опису свята Водохрещення. За тиждень до свята чоловіки вирубують із річкового льоду хрест великого розміру, обливають червоною фарбою або й просто буряковим квасом. Так само з льоду вирубують престол побіч хреста. Завершують святкову композицію соснові або ялинові гілки у вигляді арки — це «царські врата».
На березі річки, знову ж таки біля льодового хреста, відбувається ще одне нетривале святкове богослужіння, потім священик занурює в річкову воду (в ополонку, йордань) хрест під спів хору «Во Йордані хрещуся тобі, Господи…». Ось тепер вода вважається освяченою, і люди набирають з ополонки у принесений із собою посуд свячену воду. Після всіх процедур громада повертається додому. За народними віруваннями, коли священик опускає хрест у ополонку, з річки вистрибує нечиста сила, і гуляє вона землею до тої пори, поки якась жінка не випере в річці білизну. Господині не квапилися повертати нечисту силу у воду — хай побільше її загине від сильних морозів. За легендою, на Водохрещенпя вода в річці на якусь мить перетворюється на вино.
Принісши додому свячену воду, господар кропить усе в оселі й господарстві. Уся родина сідає до столу, перед їжею випивши свяченої води. Після обіду дівчата йдуть до річки, щоб умитися йорданською водою — задля вроди та здоров’я. Подекуди зберігається звичай співати господарю оселі величальні пісні:

Гей, пане господарю,
У господі, як в раю:
У тебе воли половії,
У тебе плуги золотії,
У тебе двори кедровії,
У тебе столи калиновії…

Величальні пісні годиться завершувати побажаннями добра, щастя, злагоди та багатства, наприклад, такими:

Гей, пане господарю,
Щасти, Боже, з Йорданом,
І з водицею, і з царицею,
З усім домом, з усім добром,
І з синами-соколами,
І з дочками-чічками…

У відповідь на таке щедре побажання всього найкращого господар дому обдаровує співців грішми.
Перший понеділок після Водохрещення — святий. Цього дня можна їсти тільки пісні страви.

За матеріалами: http://blyzhchedoboga.com.ua/

 

 

Читайте також про українські народні традиції на Водохреща:

Свято Водохреща (19 січня) - народні звичаї та традиції

Коли Ісусові виповнилось тридцять років і прийшов йому час, вийти до людей, прийшов він на річку Йордан до Іоанна Хрестителя, щоб охреститися. Ісус охрестився і вийшов з води. У цю мить небо розкрилось і явився Дух Божий, що спускався з небес, як голуб, і зійшов на Ісуса. З цього часу Ісус Христос почав своє служіння людям. У день Богоявлення, після служби у церкві, в пам’ять про хрещення Ісуса Христа в Йордані, проводять велике освячення води на всіх річках, озерах, джерелах і колодязях.

 

Більше про українські народні традиції у великі свята:  

Українські народні традиції. Свята українського народу

Рід наш прекрасний духовністю. З найдавніших часів наші пращури відбирали найцінніші надбання, збагачуючи їх, і бережливо передавали з покоління до покоління. Українці вміли відчувати природу, черпати здоров’я, силу й красу з її лона. Всі творчі сили людини були спрямовані на зміцнення сім’ї, свого роду. Отож не забудьмо свого прямого обов'язку і продовжимо справу наших предків.

 

 

14 січня

 

14 січня - Новий Рік за старим стилем, або свято Василя

14 січня українці святкують кілька свят. Перше - свято на честь Василія Великого, архиєпископа Кесарії Кападокійської, що в Малій Азії. Церковні джерела характеризують його як аскета, богослова і вченого, автора кодексу чернечого життя. Також Василія Великого вважали покровителем землеробства, і саме тому цього дня основною обрядовою дією було засівання осель збіжжям.

За церковними календарем 14-го січня також відзначають свято Обрізання Господнього. Саме тоді, згідно з церковними джерелами, за єврейським звичаєм відбувся обряд обрізання Ісуса Христа, після якого дитині й дали ім'я, провіщене ще архангелом Гавриїлом в день передання благої вісті Діві Марії, - Ісус.

І нарешті, 14 січня - також перший день Нового року за старим стилем. Переддень Нового року своєю обрядовістю нагадував переддень Різдва та в народі називався Щедрим Вечором, що пов'язано зі звичаєм готувати багатий святковий стіл, який обов'язково прикрашали скоромні страви. На Новий рік, як і на Різдво, носили «вечерю», але Цього разу не родичам і знайомим, а лише сільській бабі-повитусі.

Характерною прикметою новорічного свята в Україні було й щедрування - давній народний звичай церемоніальних обходів хат із побажанням щастя членам сім'ї та розквіту господарства. На відміну від колядування, обряд щедрування завжди був в Україні справді народним, позацерковним та незначною мірою відчув на собі вплив християнської церкви. Звідси і його радісне, оптимістичне звучання. До кінця XIX ст. обряд щедрування, увібравши в себе національний колорит та менталітет нашого народу, став явищем народної художньої творчості й таким зберігся і до сьогодні. Далі читайте, як перший день Нового року приходив у оселі українців.

Українське святкування Нового року

«... Ще тільки починає, було, розвиднятися, а тато вже будять мене:

- Вставай, сину, годі спати - пора посівати йти!

Я схоплююся з ліжка, швиденько одягаюся, умиваюся та - за рукавицю дідову, а в ній повно зерна: пшениці, жита, ячменю, вівса, гороху - всього по пригорщі й змішане разом. Це я собі ще звечора приготував, щоб було чим посівати.

- Спочатку вдома посівай, - каже батько, - а потім і до людей підеш!

Я став перед образами, набрав жменю зерна з рукавиці, посівав і приказував: «На щастя, на здоров'я та на Новий рік, щоб родило краще, як торік - жито, пшениця та всяка пашниця... Дай, Боже!»

- Спасибі тобі, сину, що ти нас обсипав щастям. На ось тобі грош та будь завжди хорош!

Взяв я від батька гріш - перший «дохід» за посівання, поплював на нього і сховав у кишеню - на щастя.

- А тепер можна і до людей, - каже батько, - людям посівати!

І я пішов... Пішов до дядька через дорогу. В двері не стукаю, бо ж знаю: в цю ніч не замикаються - люди посівальників ждуть. Заходжу до хати, скидаю шапку і відразу ж, із порога:

На Лівобережжі:
Ходить Ілля на Василя,
Носить пугу житяную,
Де замахне - жито росте,
Роди, Боже, жито, пшеницю,
Всяку пашницю;
У полі ядро, а в домі добро,
Дай Боже!

- Спасибі, племіннику, - каже дядько, - гарно примовляєш. На ось тобі трохи грошей на книжку - та вчися, щоб дурнем не був!

За це я дядькові руку поцілував: такий у нас був звичай. Як я хотів уже йти з хати, то дядина - до мене:

- Чого ж ти, Свириде, вже ідеш? ... Сідай на лаві, хай у нашій хаті все добро сідає: кури, гуси, качки, рої та... старости, бо ж маємо дорослу дівку!
Я сів, а щоб мені сидіти недурно, то дядина медяника дали...»

Так згадує своє перше посівання добродій Свирид Галушка.

Перший посівальник на Новий рік звичайно буває і першим «полазником» - приносить до хати щастя. За народнім віруванням дівчата щастя не приносять - тільки хлопці, а тому й посівати дівчатам не годиться.

На Слобожанщині першого посівальника господиня просить сісти на порозі - «щоб кури сідали та курчат висиджували».

Зерно після посівальника збирають і віддають курям - «щоб добре неслися», а горох зберігають аж до весни. Весною, коли повилуплюються гусенята, їх «загодовують» цим горохом - «щоб великі росли».

Колись були такі добрі господині, що сміття з хати не виносили від Святого вечора аж до Нового року — «щоб не винести з ним і своєї долі». Ранком на Новий рік те сміття все ж таки виносили і сипали на одну купу в саду; там його підпалювали, воно горіло, і вогонь той мав чудодійну силу - ним обкурювали садові дерева, «щоб ліпше родили». Гуцули стрибають через такий вогонь, примовляючи на врожай.

На західному Поділлі від Різдва до Нового року хату замітають на дві половини. Частину сміття, що від середини до порога, виносять зразу ж, а те, що від середини до покуття, зберігають до Нового року. А ранком на Новий рік те сміття виносять із хати, висипають на воротях і запалюють; коли ж вогонь розгориться, стрибають через нього всі: господар, господиня, діти від найстаршого до найменшого, а після дітей - кінь, корова, вівця, коза, свиня, пес, кіт - всяке створіння, яке є в обійсті - «щоб всяка нечисть на вогні залишилась і в Новий рік увійти чистими!»

На Київщині сіном, що було постелене на столі під скатеркою на Святий вечір, господар перев'язує ранком на Новий рік овочеві дерева в саду - «щоб нечисть на деревах не заводилась».

Неродючі дерева цього дня «страшать»: стукають сокирою по стовбуру та погрожують зрубати, якщо і далі не будуть родити. Звичайно це роблять діти - брат із сестрою. Сестра - мале дівча - вилазить на грушу чи яблуню і від імені цього дерева «проситься», а брат - хлопчак у татових чоботах та в дідовій шапці, з сокирою в руках - грає роль господаря. І ось між ними відбувається такий діалог:

- Не рубай мене, буду вже родити.
- Ні, зрубаю. Чому не родило?... Кажи!
- Бійся, Бога, не рубай. Буду родити краще від усіх! - далі проситься плаксивим голосом «дерево».
- Гляди ж, - погрожує сокирою «господар», - як не вродиш цього року, то на той рік зрубаю і спалю!

Після такого «страшення» дерево перев'язують перевеслом. Іноді «для страху» дерево злегка надрубують.

Перед тим, як сісти за стіл обідати, батько синові дає пиріг і каже: «Їж, сину, та пам'ятай: якщо тобі трапиться взимку збитися з дороги, то згадай, з чим ти їв на Новий рік пиріг - і відшукаєш дорогу».

Залежно від вдачі, люди говорять: «Піду до церкви, щоб Господь сподобив цілий рік ходити до храму Божого!» або: «Нап'юся горілки, щоб цілий рік було за що випити!»

«На Новий рік не годиться пити по одній чарці, а все по дві, щоб старі в парі жили, а молоді собі пару знайшли!» - так промовляють за новорічним обідом, коли гостей приймають.

«Мій батько, Царство йому Небесне, - згадує Свирид Галушка, - дуже любили вареники. На Новий рік мама, було, як наварять повну макітру - їж, скільки хочеш!... Ото тато, бувало, перед тим, як узятися до вареників, примовляють: «Вареники-мученики, сиром вам боки набивали, маслом очі заливали, в чавуні кипіли - за нас, грішних, такі муки терпіли!»

Перший день нового року - свято Василя. «Мій старший брат був Василь, - згадує Тиміш Степанович Піддубний. - В цей день, було, всі родичі до нього з'їжджалися на обід - веселі то часи були! На столі таке стояло, що тепер і на виставці не побачиш - шинка, ковбаси, всякі припаси... Ех, та що й казати, - було до чого чарку випити та «дай Боже!» промовити. А по обіді запрягали найкращі коні в «козирки» і з піснями та вигуками їхали «на прогін». Коні-змії не чують під собою ніг - санки летять, як на крилах, тільки сніг вихром розлітається на всі боки»!

Що віщує перший день Нового року?

У перший день Нового року до всього уважно приглядаються, бо все має віще значення. Стоячи в церкві під час утрені, селянин придивляється, як свічі горять у паникадилі: якщо ґніт палаючої свічки зігнувся гачком - буде врожай цього року; якщо ж ґніт стирчить на свічці, ніби порожній колос на стеблі, - жди неврожаю.

Якщо ніч проти Нового Року тиха і ясна, буде щасливий рік не тільки для людей, а й для худоби.

Якщо сонце весело зійде, ввесь рік буде щасливий, а особливо добрий буде врожай садовини.

Якщо іній рясно вкриває всі дерева, буде врожай на збіжжя.

Якщо частина неба закрита на Новий рік хмарами, в тій стороні буде урожай збіжжя - звідти треба сподіватися щастя.

Сніг випаде в цей день - щасливий рік буде.

 Не варто 13 січня давати або брати гроші у борг, інакше борги будуть переслідувати весь рік

Напередодні Старого Нового року (за старим стилем 13 січня) в Україні відзначали Щедрий вечір. Вітальників, що ходили з поздоровленнями, називали щедрувальниками, а віншувальні пісні – щедрівками.

Цим самим завершувався період «Святих вечорів», який тривав від 6 до 12 січня, коли не годилося виконувати будь-яку господарську роботу. Впродовж цього тижня українці влаштовували святкові застілля, ходили один до одного в гості й обов’язково співали колядки.

Щедрий вечір
За тиждень після коляди, напередодні Нового Року (за старим стилем), відзначають Щедрий вечір. Це – відгомін стародавнього, імовірно, дохристиянського звичаю. За християнським календарем – це день преподобної Меланії. В народній традиції обидва свята об’єднались, і тепер маємо Щедрий вечір, або свято Меланки.

У навечір’я Нового року (тепер – 13 січня) у церквах відбуваються урочисті Богослужіння на закінчення Старого року, щоб наприкінці року подякувати Богові за вже отримані ласки і попросити нових на наступний рік. Як і на Свят-вечір, цього дня готують святкову вечерю, яку в народі величають Щедрою, тому що страви цього вечора не є пісними: тут на столі й кутя, і ковбаси, й холодець, і шинка.

Щодо страв Щедрого вечора, то вони не скрізь однакові: понад Дніпром печуть пироги з м’ясом і смажать гречані млинці на свинячому смальці, на півдні України фігурують бублики, а в гуцулів – вареники чи, як вони кажуть, «пироги».

З заходом сонця і до півночі розпочиналося щедрування. Дівчатка-підлітки ходили до сусідів та родичів щоб проспівати щедрівки. Якщо господарі 13 січня не скупилися на смаколики для щедрувальників, то це обіцяло їм щастя та добробут.

Також була розповсюджена традиція для незаміжніх дівчат. Вони ворожили на майбутнього чоловіка.

Що не можна робити
У цей день не можна братися за щось нове, оскільки люди вірили, що з цього не вийде нічого гарного.
Не можна ставити на святковий стіл страви з риби та птиці. Вважають, що так щастя може злетіти або випливти з дому.
Не варто 13 січня давати або брати гроші у борг, інакше борги будуть переслідувати весь рік.
Також не варто виносити сміття і перераховувати дрібні гроші в гаманці, щоб не відлякати достаток.
Що потрібно робити
Наші предки вірили: що пишніше накрито святковий стіл, то заможнішою буде сім'я в цьому році. Тому і називають вечір Щедрим.
День Маланки або Василів вечір також вважали найвдалішим часом для ворожінь. Люди вірили, що те, що наворожили на Василя, обов'язково здійсниться. Найчастіше саме в цей день дівчата ворожили на свою долю і майбутнє весілля.
Крім того, якщо 13 січня тримається відносно тепла погода, то літо буде дощовим, а весна – пізньою.
А ось якщо кріт виліз зі своєї нори – травень буде холодним.
Народні прикмети
Якщо 13 січня на вулиці туман, значить, в Новому році людину чекає щастя, а урожай буде багатим.
Сильна хуртовина обіцяє багатий урожай горіхів.
Якщо небо зоряне, то буде багато ягід і грибів.
Відлига 13 січня обіцяє дощове літо.
Якщо на Василів вечір випадає молодик, то ріки навесні з берегів не вийдуть.
Якщо сонце стоїть високо – садівники зберуть багатий урожай.
Іменини
13 січня День ангела відзначають: Давид, Йосип, Меланія, Михайло, Петро, Яків. Повний текст 

В Україні існує давня традиція на Старий Новий Рік. Напередодні свята відзначається свято Щедрий вечір, який має безліч традицій. У ніч з 13 на 14 січня діти і молодь ходять по домівках сусідів та хрещених і співають обрядові пісні - щедрівки, в яких бажають господарям будинку благополуччя і багатства. 

Тексти щедрівок російською та українською

Щедрик, щедрик, щедрівочка

Щедрик, щедрик, щедрівочка,

Прилетіла ластівочка,

Стала собі щебетати,

Господаря викликати:

Вийди, вийди, господарю,

Подивися на кошару,

Там овечки покотилися,

А ягнички народились.

В тебе товар весь хороший,

Будеш мати мірку грошей.

Хоч не гроші, то полова,

В тебе жінка чорноброва.

Щедрик, щедрик, щедрівочка,

Прилетіла ластівочка.

Урок - екскурсія до бібліотеки для учнів 1- Б класі "Знайомство з Країною Книг"

 

Математична гра

 Математична гра " В гостях у казки. Загублене число."

Математичні казки   сприяють розвитку логічного мислення та уяви; розвивають математичну мову, формують інтерес до математики, виховують  такі моральні якості, як уміння прийти на допомогу тим, хто знаходиться в біді, доброзичливість, наполегливість і кмітливість.

Казки – це наші великі і мудрі вчителі, що спочатку виховують, а вже потім розважають. Казки дають перше уявлення про добро і зло, правду і неправду, чесність і справедливість. Читаючи казки, ви стаєте добрішими, мудрішими, сильнішими, милосерднішими.

Сторінками цікавих повідомлень.

Найвідоміши бібліотеки світу

Бібліотека Конгресу США

Найбільша у світі бібліотека, яка налічує більше 120 мільйонів книг, газет і журналів, 12 мільйонів фотографій, близько п'яти мільйонів карт. Бібліотека Конгресу США. Ця бібліотека заснована в 1800 році. А в 1851 році книжковн сховище майже повністю згоріло під час пожежі. Виносити книги за її стіни мають право тільки конгресмени і судді Верховного суду США.

Австрійська Національна бібліотека.

В палацовому комплексі у Відні розмістилася найбільша в Австрії бібліотека, яка зібрала у своїх сховищах більше двох з половиною мільйонів книг, рукописів, папирусів, глобусів і географічних карт, унікальну музичну та театральну колекцію. У 1722 році Австрійська Національна бібліотека обзавелась власним будинком і підтримкою держави. Сьогодні Австрійська Національна бібліотека внесена до списку культурної спадщини.

Александрійська бібліотека

У пам'ять про найвідомішу бібліотеку старовини - Александрійську , чиї архіви безслідно канули в Лету, в 2002 році була створена нова бібліотека. Бібліотечний комплекс займає 11 каскадних рівнів і призначений для зберігання 8 мільйонів книг.

Бібліотека Ватикану.

Не найдеться в світі людини, яка би не хотіла заглянути в книжкові архіви Ватикану і дізнатися таємниці, які приховують рукописи і манускрипти. Ватиканська бібліотека вважається найстарішою в світі, адже основи її колекції були закладені ще в 4 столітті н.е. На початку 14 століття бібліотека Ватикану була частково знищена.Сьогодні в залах бібліотеки мільйони книг,понад 80 тисяч унікальних рукописів, 300 тисяч монет, 150 тисяч фотознімків. Право виносити бібліотечні примірники за межі сховища є тільки у Папи Римського.

Бібліотека Ярослава Мудрого

За літописними свідченнями, перша бібліотека Киїіської Русі розташувалася на території Софійського Собору в Києві.

Час заснування бібліотеки не відомий. У "Повісті временних літ" про неї згадується 1037 рік. Є підстави стверджувати, що бібліотека Софії Київської звклала основу бібліотеки Києво-Печерського монастиря, а також бібліотек інших великих міст Київської Русі. У 1718 року сталася велика пожежа, яка знищела фонд бібліотеки. Висловлювалося припущеня, що частина книгосховища увійшла до Бібліотеки Івана

Грозного.

Історія виникнення книги

Ви любите читати, ви любите слухати казки, вірші, оповідання, які вам читали мама, бабуся, сестричка чи братик?. І у кожного з вас є свій смак, свої улюблені книжки.

А чи задумувалися ви про історію виникнення книги? Саме про це ми поговоримо з вами. Шлях розвитку книги був довгим і складним. У давнину не було книжок у такому вигляді, як ми зараз бачимо у магазині чи бібліотеці, бо тоді ще люди не вміли їх виготовляти. Замість сторінок служили камені, стіни печер, посуд, щити, листя та кора дерев, бамбук. Не було ні олівців, ні ручок, ні фарб. Згодом люди додумалися писати на вогкій глині, яку потім сушили. Але ці книги були важкими й незручними. З часом стали виробляти зручні й легкі книжки з тонкої козячої або телячої шкури. Першу таку книгу виготовили у старовинному місті Пергамі. Через те папір, виготовлений зі шкур тварин, називали «пергаментом». Але вони були дуже дорогими. І людина почала шукати шляхи виготовлення книги, щоб вони були дешевшими і простішими.

В Африці вздовд річок росте болотяна рослина - папірус. Спочатку його використовували лише на будівництві. Якось один чоловік лагодив свою хатину. Розрізав стеблину папірусу, витяг волокнисту середину і поклав її на сонце. Через деякий час він побачив, що волокна перетворилися на сухі стрічки. Ще більше здивувався чоловік, побачивши, що стрічки добре вбирають фарбу. Отже, на папірусі можна писати! Відтоді і з'явилися книжки з папірусу.

Справжній папір, на якому пишуть сьогодні, люди навчилися виготовляти дві тисячи років тому. Тоді і почали у багатьох країнах світу писати на папері, саме писати, бо книжки були рукописними. І одну книжку доводилося писати багато місяців. Обкладинки прикрашали коштовностями. Тому така книга коштувала дуже дорого. Часто книги приковували ланцюгами до стін, щоб її не вкрали.

Минуло багато часу, поки з'явилося книгодрукування. Друкарський верстак у 1456 році винайшов німець Йоганн Гуттенберг. Він брав дерев'яні брусочки і вирізав опуклі букви. Потім ці букви він зв'язував, щоб вийшло слово, змащував чорнилом і на білому папері робив відбиток.

Засновником книгодрукування вважається Іван Федоров. Пам'ятник Федорову встановлений у Львові. На могилі першодрукаря зроблено напис: "Друкар книжок небачених".

Ось такий нелегкий і довгий шлях пройшла книжка.

Ви знаєте, що книги друкують на папері. А чи знаєте ви з чого роблять папір? Так, звичайно, з дерев. Наша країна багата лісами, але бездумно, як ви розумієте , вирубувати ліси. Щоб зберегти ліси, для виготовлення паперу використовують макулатуру. Кожна книга - це мудрий і добрий друг. Книги потрібно берегти і шанувати. Читаючи книги, ви кожного разу відкриваєте для себе щось нове і цікаве. Отже, дружіть із книгою!

18 мая День рождения Омара Хайяма

Годы жизни 1048-1122

История жизни

Сколько бы изданий книг Омара Хайяма ни было, какими бы тиражами они ни выходили - всегда его стихи в дефиците. Читатель всегда тянулся к его поразительной мудрости, изложенной в изящных четверостишиях.

У него можно найти стихи и на трудную минуту в жизни, и на радостную, он - собеседник в раздумьях о смысле жизни, в минуты предельной искренности наедине с самим собой и в минуты веселого застолья с друзьями. Он уводит нас в космические дали и дает насущные житейские советы. Например, такие:

Чтоб мудро жизнь прожить, знать надобно немало.

Два важных правила запомни для начала

Ты лучше голодай, чем что попало есть,

И лучше будь один, чем вместе с кем попало.

Кроме того, Омар Хайям был еще астрономом, выдающимся философом и математиком, в своих трудах он предвосхитил некоторые открытия европейской математики XVII века, которые при его жизни не были востребованы и не нашли практического применения. Хайям написал книгу «Алгебра», которую издали в XIX веке во Франции, специалисты были удивлены математическим прозрениям поэта. Вспомним, что Хайям жил в X веке.

Стихи Хайям писал на языке фарси в форме рубаи.

Рубай - это афористичное четверостишие, в котором рифмуются первая, вторая и четвертая строки. Иногда рифмуются все четыре строки. Вот пример такого рубай

Я вчера наблюдал, как вращается круг,

Как спокойно, не помня чинов и заслуг,

Лепит чаши гончар из голов и из рук,

Из великих царей и последних пьянчуг

Бунтарски выглядит и частое прославление в стихах вина. Ведь вино запрещено Кораном. Однажды один читатель убеждал меня, что на самом деле Хайям имеет в виду не обычное вино, а вино в некоем философском смысле. Может быть, и в философском тоже, но давайте внимательно прочитаем еще раз

Роза после дождя не просохла еще,

Жажда в сердце моем не заглохла еще.

Еще рано кабак закрывать, виночерпий,

Солнце светит в оконные стекла еще!

Под мелодию флейты, звучащей вблизи,

В кубок с розовой влагой уста погрузи.

Пей, мудрец, и пускай твое сердце ликует,

А непьющий святоша - хоть камни грызи.

Все-таки главный мотив творчества персидского поэта -радость, любовь, вино тоже входит в этот перечень. Не напрасно же исламское духовенство отрицательно относилось не только к философскому вольнодумству поэта, но и к теме вина. Легенда гласит, что Хайяма запрещено было хоронить на мусульманском кладбище.

Милосердный, я кары твоей не боюсь,

Славы скверной и скользких путей не боюсь.

Знаю ты обелишь меня в день воскресенья.

Черной книги твоей, хоть убей, не боюсь!

Замечательную повесть об Омаре Хайяме «Запах шиповника» написал Вардан Варджапетян. В ней одна сцена очень хорошо выражает взгляды поэта на суть жизни

«- Господин, чай уже готов. И твои любимые лепешки с медом.

- Помнишь, однажды я тебе сказал, что лучше чая вино...

- А лучше вина женщина, а лучше женщины - истина, -

- Да, так я сказал тогда. А сегодня, гуляя по саду, понял - все пустое. Все в мире имеет вес и протяженность, объем и время бытия, но нет такой меры вещей - истина. То, что вчера казалось доказанным, ныне опровергнуто. То, что сегодня считают ложным, завтра твой брат будет учить в медресе. И не всегда время - судья понятий.

Если б мне этой жизни причину постичь -

Я сумел бы и нашу кончину постичь.

То, чего не постиг я, в живых пребывая,

Не надеюсь, когда вас покину, постичь.

Омар Хайям прежде всего представляет литературу Ирана и Средней Азии. До сих пор о нем пишут «персидский и таджикский поэт». Во времена Хайяма это был огромнейший арабский халифат, включающий и Иран, и нынешнюю Среднюю Азию, и другие территории. Многое в жизни поэта было связано с Самаркандом, а похоронен он в Нишапуре, теперь это Иран.

Ганс Крістіан Андерсен

ЦІКАВІ ФАКТИ З ЖИТТЯ

В квітні Г.Х .Андерсену виповнилось 215 років

Його перу належать сотні творів, які користуються великою популярністю і сьогодні.

Отже, перед вами найцікавіші факти про Андерсена.

Ганс Хрістіан Андерсен (1805-1875) – дитячий письменник, поет і прозаїк.

Андерсен ріс і виховувався в бідній родині. У 14-річному віці він вирішив покинути батьків і відправитися в Копенгаген, щоб отримати освіту.

Класик ніколи не був одруженим і не мав дітей, хоча бажання створити сім’ю у нього було завжди.

Чи знаєте ви, що до кінця життя Андерсен писав з грубими граматичними помилками? З цієї причини він користувався послугами корректорского агентства.

У Ганса Хрістіана Андерсена був автограф Олександра Сергійовича Пушкіна.

Літератор ніколи не мав свого житла, внаслідок чого зазвичай жив у знайомих або в готелях.

Ганс Крістіан Андерсен не любив осілий спосіб життя, віддаючи перевагу подорожі. За роки свого життя він побував у приблизно 30 країнах.

За казкою Андерсена «Гидке каченя» написана опера на музику Сергія Прокоф’єва (див. цікаві факти про Прокофьева).

У 1956 р. була заснована літературна премія ім. Ганса Крістіана Андерсена.

Відомі казки Г.Х.Андерсена

Огниво

Принцесса на горошине

Дикие лебеди

Гадкий утенок

Новое платье короля

Дюймовочка

Стойкий оловянный солдатик

Снежная королева

Г.Х.Андерсен за своє життя написав 185 казок, з них 11 в віршах.

Репозитарій підручників для 4 класу

 

Електронні версії підручників для 4-х класів

https://imzo.gov.ua/pidruchniki/elektronni-versiyi-pidruchnikiv-dlya-uchniv-4-h-klasiv/